У 2024 році група українських митців, скульпторів, архітекторів і дослідників розробила ідеї меморіальних проєктів для Харкова, які б дозволили пропрацювати воєнний досвід мешканців міста. Робота відбувалася в межах Лабораторії практик меморіалізації — освітньо-дослідницького проєкту, метою якого був пошук мови памʼяті російсько-української війни.
Перед початком роботи над проєктами учасники долучалися до освітніх лекцій і майстерок, де отримували знання щодо різних підходів до роботи з колективною пам’яттю, та здійснили дослідницькі експедиції на місця меморіалізації, де спілкувалися з представниками громад і місцевої влади.
Представлені нижче ідеї та ескізи не є фінальними проєктами меморіалів. Це саме ідеї, які є кроками в процесі випрацювання нової мови меморіалізації російсько-української війни. Крім Харкова, учасники Лабораторії також працювали над кейсами Одеси, Мощуна та Чернігова.
ПРО КЕЙС
Північна Салтівка — це мікрорайон Харкова, що знаходиться на відстані близько 30 від лінії фронту і постійно зазнає обстрілів. Раніше одна з найгустонаселеніших частин міста, сьогодні Салітвка перетворилася на мікрорайон-привид — лише за перший рік широкомасштабної війни тут було пошкоджено близько 70% будівель. З того часу атаки не приняються і ситуація погіршується.
У березні 2022 року російська авіабомба влучила в будинок на вулиці Наталії Ужвій, 82, і зруйнувала підʼїзд. На місце трагедії возили міжнародні делегації, масово приносили квіти. Це викликало роздратування мешканців — по-перше, їм не хотілося залишатись у постійній скорботі, по-друге, здавалося, що місце використовують або як локацію для дарк-туризму, або в політичних цілях. На пропозицію законсервувати будівлю як меморіальний об’єкт локальна спільнота відповіла радикальною відмовою. Для людей з Салтівки першочерговим є плекання життя та відновлення всього, що можна відновити.
Експедиція учасників Лабораторії від початку мала на меті пошук меморіальної мови саме для Північної Салтівки, але в ході роботи фокус розширився до всього міста Харків, яке продовжує жити попри щоденні обстріли.
КУРАТОРКА КЕЙСУ
Катерина Семенюк
АВТОР(К)И ІДЕЙ
Аліса Александрова
Сергій Гула
Діана Дерій
Тарас Ковач
Віталій Кохан
Каріна Синиця
Анастасія Хорошевська
Назар Церна
ПРОЄКТИ
АЛІСА АЛЕКСАНДРОВА
Харків, який ми втратили
Харків, який не є місцем
Аліса розмірковує про місто, яке знаходиться в процесі руйнації. Деякі зруйновані об’єкти більш відомі і висвітлені в медіа, деякі — менш. Часто через неможливість локалізувати втрату в часі чи просторі точкові меморіали, присвячені окремим подіям, швидко втрачають свою актуальність, мимовільно замовчуючи реальні масштаби руйнування.
Авторка пропонує розбити сад у центрі міста, в зруйнованій будівлі обласної адміністрації, яку російська армія обстріляла двічі протягом 2022 року, спричинивши жертви. Аліса вважає сад динамічною та інклюзивною формою меморіалізації. Від тематичного доробку художника Павла Макова до героїчної висадки клумб комунальниками під щоденними обстрілами — сади не є випадковою для Харкова темою.
Сад — це терапевтична практика, де через турботу про рослини і спільнотворення простору відбуватиметься памʼятання. Це ландшафт, який може доповнити чи змінити кожен: принести грудку землі, уламки, рослини чи насіння або зібрати і засушити квіти. В кожен момент часу меморіал буде змінюватись, як змінюється місто.
СЕРГІЙ ГУЛА
Без назви
Ідея Сергія підсвічує важливість буденності і проживання її втрати. Для багатьох українців після 24 лютого 2022 року життя було поставлено на паузу, бо ж «не на часі». Цей час неможливо повернути, проте можна рухатись далі.
Сергій пропонує створити в Манжосовому яру на Салтівці майданчик, де закарбований танець: схема вальсу у формі слідів взуття. Між слідів буде поступово проростати трава. Тут «порожній» вальс — метафора втрачених можливостей, не станцьованого шкільного вальсу, крізь який проростає тягле життя.
Майданчик огороджений бордюром з двома прогалинами — «течія часу» з розривом широкомасштабної війни. Розрив стирає кордон між відвідувачем і «вальсом», запрошуючи до танцю — пройти по слідах втраченого, наповнитись і жити далі.
ДІАНА ДЕРІЙ
Хиткі структури
(Un)Stabile Strukturen
(Un)Stable Structures
Кажуть: «Харків — залізобетон». Та Діана вбачає серед стійкості хиткі конструкції, які все ж зберігають форму та об’єднуються в системи, опори, зв’язки, спільноти. Попри зовнішнє втручання, ці обʼєкти зберігають свій плин часу та будову. Створені обʼєкти передають враження мисткині від дослідницької експедиції до Харкова. Війна змінила звичне сприйняття речей. Те, що здавалось незламним, виявляється дуже вразливим. «Раніше, можливо, я б назвала це гнучкістю, але зараз це відчувається як хиткість», — зазначає авторка.
Один об’єкт контуром нагадує панельні будинки, зміщені внаслідок обвалу. Інший — молоде дерево з оголеним корінням, яке підсилюється дротом, наслідуючи його обрис, і кріпиться до чаші з водою. Ці обʼєкти не є макетами для більш монументальних форм. Саме так і має бути: тендітна конструкція передає крихкість стану речей. Від поштовху вони входять у рух, розгойдуються та повертаються до своєї стабільної (хиткої) структури.
ТАРАС КОВАЧ
Без назви
Для підлітків звично використовувати публічні простори та об’єкти — площі, радянські монументи, музеї, будинки культури — для спілкування, катання на скейті та вивчення трюків. Це своєрідний феномен, якщо говорити про пам’ять, адже для сучасної молоді історичний контекст втрачає своє сакральне значення і старі публічні місця поступово наповнюються новими сенсами. Сьогодні вони стають просторами для формування власного досвіду та контекстів, в якому з радянського — лише граніт.
Молодість у Харкові під час війни позбавлена маси емоцій і вражень: фестивалі, рейви, концерти проводити небезпечно, багато сімей виїхали, звʼязки з друзями та культурним середовищем обірвалися. Тарас пропонує перетворити простір перед Харківським національним академічним театром опери та балету імені Миколи Лисенка, що активно використовується скейтерами для катання навіть у час війни, на повноцінний скейтпарк — обʼєкт про свободу, юність, єднання і насолоду від життя попри все.
ВІТАЛІЙ КОХАН
Меморіалізація мовою стритарту
Віталій зазначає, що стритарт, особливо з домінуванням текстів, є звичною для Харкова практикою. Притаманний місту спосіб нанесення написів шляхом вибивання плиток зі стінових панелей нагадав автору про малюнки в зошитах в клітинку та форми візерунків в українській вишивці.
Територія Салтівки з безлюдними вулицями зберігає сотні особистих історій, а мовчазні фасади пошкоджених будівель можуть слугувати тлом для тимчасової меморіалізації. Оживити цей простір автор пропонує через характерний для міста спосіб використання тексту — хуліганські, інформативні, життєствердні вислови. Для збереження стилістики стритарту важливо уникати пафосу і не використовувати стереотипні символи, такі як соняхи.
КАРІНА СИНИЦЯ
Меморіал відновленню та пам’яті про події
«Ліс — наче вухо, наче очі, що багато бачили і пережили. І якщо піклуватись про нього довгий час, в цьому процесі, в піклуванні можна вбачати акт памʼяті. Ми позбуваємось наративів та концепцій, які довгий час панували на нашій території, зокрема, в природі», — описує ідею свого відеоесею мисткиня.
Сосновий бір у Журавлівському гідропарку Харкова захворів та почав вмирати в 2022 році. Але війна лише загострила старі проблеми: створений штучно в радянські часи, з самого початку ліс був приречений хворіти. Разом з екологами Каріна Синиця пропонує створити на цьому місці ліс як живий меморіал, що вшановує стійкість навколишнього середовища і людей під час війни. Комеморація тут полягає власне у процесі трансформації лісу з типової монокультурної висадки із залишками військових укріплень у живий простір, який буде розвиватись, символізуючи відновлення та постійну взаємодію між людьми та природою.
АНАСТАСІЯ ХОРОШЕВСЬКА
Говоріть, будь ласка
Анастасія аналізує процес горювання, наголошуючи, що «у горюванні кожен — самотній». Для проживання особистих втрат та травматичного досвіду мисткиня пропонує створення безпечного простору. Основою проєкту є найпростіше укриття, побудоване під зеленою ділянкою між будинками. Простір всередині має розсувну перегородку для приватності співрозмовників та міську телефонну лінію для звʼязку.
Біля кожного з двох виходів встановлена телефонна будка з бетону з робочою лінією зв’язку. Усі обʼєкти можна використати для спілкування: телефоном, з випадковими співрозмовниками віч-на-віч, просто розмірковуючи вголос про найскладніше чи звертаючись до померлих під прикриттям телефонного дзвінка.
НАЗАР ЦЕРНА
Джерело «Манжосів яр»
Назар роздумує про меморіал як про боротьбу минулого з майбутнім. У своїй версії майбутнього він бажає, аби люди могли простіше проживати зміни та виховувати в собі щось дуже важливе — нові, насичені сенсами побутові звички.
Архітектор пропонує оновити конструкцію джерела у Манжосовому яру на Салтівці — від конструкції з цегли з трьома трубами внизу перейти до блоку з трьома отворами різної глибини. Різна відстань до води додає ритуальності: хтось казатиме, що в найглибшому отворі вода смачніша, хтось щоразу буде обирати інший отвір, а хтось навіть не зверне увагу на зміни. Назар вбачає в цьому певне примирення з невідомістю та формування довіри до світу.
ЕТАПИ РОБОТИ
середина березня–травень 2024
освітня частина Лабораторії
квітень 2024
відбір учасників практичної частини Лабораторії
12–14 травня 2024
дослідницька експедиція до Харкова
1 червня–10 липня 2024
робота над ідеями, обговорення з кураторкою, допрацювання
20 липня 2024
презентація ідей проєктів
МЕДІА ПРО ПРОЄКТ
ПРО ОРГАНІЗАТОРІВ
Минуле / Майбутнє / Мистецтво (реалізується ГО «Культурні практики») — платформа культури памʼяті, заснована в Одесі в 2019 році. Платформа реалізує комеморативні, дослідницькі та мистецькі проєкти, розробляє стратегії пам’ятання важливих явищ в історії України та проводить дискусійні програми для залучення широкої аудиторії до роботи з минулим.
ГО «Музей сучасного мистецтва» (ГО МСМ) — неприбуткова організація, яка має на меті створити новий тип професійної музейної інституції сучасного мистецтва в Україні, як важливий елемент розвитку екосистеми в сфері мистецтва. Заснована в 2020 році, організація об’єднує та залучає художни_ць, культурних працівни_ць та експерт_ок, які працюють з сучасним мистецтвом в Україні.
Лабораторія практик меморіалізації відбулася за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну» (ФПСУ), який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії, Швеції. За спільної підтримки уряду України та урядів-партнерів Фонд реалізує проєкти, в першу чергу, на деокупованих і прифронтових територіях, спрямовані на посилення стійкості України перед лицем російської агресії. Метою ФПСУ є зміцнення спроможності українського уряду надавати місцевим громадам критично важливу підтримку в співпраці з громадянським суспільством, ЗМІ та приватним сектором.