Серед усіх тимчасово окупованих територій України Крим найдовше перебуває в цьому стані, з 2014-го. За цей час встигло вирости покоління, яке вже не пам’ятає, як це — жити в Україні. Водночас в Криму є люди, які залишаються загрозою для окупаційної російської влади. Після 2014 року зсередини України Крим став видимим у новому світлі. Водночас існувати нарізно вже стало звичним. Чи можливе повернення? Чи можливе відновлення спільного життя? І що ми можемо робити сьогодні, щоб це стало можливим?

Мартін-Олександр Кислий, кандидат історичних наук, викладач Національного університету «Києво-Могилянська Академія»; Альона Луньова, директорка з адвокації у Центрі прав людини ZMINA; Февзі Мамутов, голова ГО «Кримські татари Одещини», депутат Одеської обласної ради; Мавіле Халіл, випускова редакторка сайту Crimean Tatars, редакторка проєкту Tamırlar; Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка Київської школи економіки, кураторка платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво

Шок від швидкої окупації Херсонської області в 2022 році — і подальшого її звільнення в листопаді того ж року — дав можливість українцям дізнатися про самих себе багато нового. Проукраїнські мітинги під дулами російської зброї, випрацювання стратегій виживання, вимушені випадки колаборації — все це стало новою реальністю. Здається, культура не може активно існувати в умовах фізичної загрози життю. Чи справді це так? Саме період окупації Херсона дає нам багато фактів для розуміння, що значить культура і для українського суспільства, і для окупантів. Пропонуємо осмислити і зберегти цей досвід.

Олександр Книга, генеральний директор Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша; Юлія Манукян, засновниця ГО Urban Re-Public, кураторка арт- та урбанпроєктів; Сергій Дяченко, музейний фахівець, краєзнавець, архітектор; Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка Київської школи економіки, кураторка платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво