СТОЛІТТЯ БОЙСА І 7000 ДУБІВ

У 2021 році світ відзначає століття з дня народження Йозефа Бойса — німецького художника, який став в авангарді сучасного мистецтва після Другої світової війни та чиї ідеї досі впливають на нас.

Творчий доробок Йозефа Бойса складно описати коротко. Так часто буває, коли йдеться про митця. Не лише через глибину або складність запропонованих ідей, а й через те, що художник легко жонглював медіумами: скульптура, графіка, живопис, гепенінг. Із них він створював щось досі небачене, щедро приправляючи революційними філософськими концепціями. Не дивно, що його роботи розбурхували суспільну думку.

Перформанси Бойса стали точкою перезавантаження сучасного мистецтва. У 1965 році він переміщався в дюссельдорфській галереї від однієї картини до іншої, покривши голову медом і золотою фольгою та розмовляючи з тушкою зайця («Як пояснити картини мертвому зайцю»), а в 1974-му прилетів до США, щоб провести три дні в кімнаті з койотом («Койот: я люблю Америку і Америка любить мене»). При цьому він був загорнутий у товсту ковдру з повсті. Одна з можливих інтерпретацій цих майже шаманських і багатошарових робіт — відчуження сучасної людини від природи і спроби доторкнутися до неї на магічному рівні.

Природа в перформансах Бойса маніфестує себе через незвичні, часом шокуючі матеріали. Розгадку до їх використання можна знайти в біографії митця. Точніше, в «біографії», яка завжди була для нього предметом особистої міфології. Про одну подію він казав, що вона стала відправною точкою в його кар’єрі художника.

У 1944 році Бойс, тоді стрілок-радист Люфтваффе, був збитий над Кримом. Ще на початку війни він записався добровольцем у повітряні сили Третього рейху, тож це правда. Але далі знову відбувається щось магічне: нібито збитого стрілка знайшли татари і врятували, намазавши топленим салом і загорнувши у повсть, щоб зберегти таким чином тепло. Цей факт ніколи не був підтверджений, але він пояснює, звідки в майбутніх перформансах художника з’являються жир та інші непопулярні для мистецтва матеріали.

В історії закріпився відомий образ Бойса: фетровий капелюх і жилет авіатора. А також його фраза: «Кожна людина — художник». Йдеться не просто про творчі здібності, закладені в кожному, а про концепцію «соціальної скульптури», за якою людина як художник стане провідником суспільних змін і втілить потенціал мистецтва як інструмента прямої демократії. Для Бойса мистецтво було невідривним від політики, а політика — від життя. Із його ідеями пов’язують виникнення явища партисипації в сучасному мистецтві та тенденцію до співучасті глядача.

Бойс пропонував і нові погляди на роботу з минулим. Так, у 1964 році він взяв участь у конкурсі на меморіал жертвам Голокосту, який планували встановити в Аушвіці. Проєкт являв собою інсталяцію з органічними відходами в процесі розкладання. Під склом лежали куби жиру, частина мертвого щура, сосиски, а також розп’яття та шматок печива як облатка.

Йозеф Бойс, «Демонстрація Аушвіца», 1956–1964

Звісно, це викликало скандал. Художник пояснив, що мав на меті: він хотів показати, що говорити про Голокост і війну просто неможливо тими естетичними засобами, які на той момент були в арсеналі мистецтва. Будь-яка спроба лише формалізує мільйони смертей. Для цієї розмови потрібна нова мова, яку ще не винайшли.

Найграндіознішим проєктом Бойса у часі й просторі стала акція «7000 дубів». У 1982 році на виставці Documenta 7 в Касселі художник виклав перед будівлею музею Фрідеріціанум сім тисяч базальтових брил. На кожну мало припасти одне нове дерево — дуб. По мірі того, як їх висаджували, брили розбирали. Причому висаджувати дерева Бойс збирався не сам, він хотів залучати до акції людей у різних містах і навіть країнах. У цьому сенсі проєкт став справжнім втіленням соціальної скульптури.

Йозеф Бойс на акції «7000 дубів», Documenta 7, 1982, Кассель

«Я думаю, що дерево є елементом регенерації, що саме по собі уособлює концепцію часу. Особливо дуб, тому що це дерево з дуже твердою серцевиною, яке повільно росте», — пояснював митець. Він помер у 1986 році та не встиг побачити завершення свого проєкту — його завершили волонтери та друзі художника: завдяки ним усі сім тисяч саджанців пустили коріння в нових місцях вже у 1987 році.

В Касселі і сьогодні можна прогулятися тінистою алеєю з дубів, висаджених більше 30 років тому. А в 2017 році група українських кураторів, включно з кураторкою Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катериною Семенюк, зустріла в одному з касселівських кафе саджанці Beuys Baum («дерево Бойса»), які продавались там протягом виставки Documenta 14. Один із саджанців помандрував в Україну — разом з ідеями художника.

Йозеф Бойс був переконаний в тому, що кожен може змінювати світ на краще, і хотів, щоб якомога більше людей взяли участь у будівництві майбутнього. Міста повинні бути зеленішими, а жителі — об’єднуватися у спільноту. Екосоціальний перформанс «7000 дубів» мав стати одним із рушіїв цього процесу. І хоча мета художника може видаватися утопією, його ідеї нікуди не зникають, а й через 40 років отримують продовження. На честь століття Бойса нові дуби знову висадять у кількох містах в Німеччині. Зробити те саме може кожен, для цього вже не потрібна присутність митця — саме так, як він і замислив.

Заголовне фото — Stiftung 7000 Eichen