«In memoriam усіх нас»: мистецька інтервенція Віталія Кохана про пам’ять війни в Харкові

На фасаді школи №165 розміщено зображення і текстові повідомлення: «Ця стіна є свідком жахів війни з 24 лютого 2022 року», «Мордор — 35 км», «F-16», «А хтось не їхав», машина, кіт, тризуб, діод, тарілка з фруктами, пістолет — образи звичайних речей з буденної воєнної реальності. У такий спосіб, відсилаючи до графіті, митець Віталій Кохан задокументував досвід життя в Україні під час війни, власні думки та спогади харківців. Художник створював написи і зображення винайденим ним же «шрифтом», вибиваючи маленьку квадратну плитку з пошкодженого фасаду будівлі. Він ніби «зататуював» декілька стін школи, інтегруючись в наслідки руйнувань так, що вони стали частиною композиції. Ці повідомлення — своєрідний спосіб спілкування з місцевою громадою та спонукання до діалогу, роздумів про сьогодення і майбутнє.

У Харкові перші дискусії щодо меморіалізації відбувались у 2022 році саме на Північній Салтівці. Від російського кордону до мікрорайону — близько 30 кілометрів, у 2022 році російська армія підійшла на відстань два кілометри до школи, тут проходила лінія оборони. Серед 120 будинків на Салтівці не лишилося жодного непошкодженого, атаки не припиняються і сьогодні. Частину будівель відновлюють, частина підлягає знесенню.

Після спілкування з мешканцями та неодноразового відвідування Салтівки Віталій Кохан, шукаючи місце для майбутньої інтервенції, зупинився на пошкодженій обстрілами школі №165. Вона не раз потерпала від російських атак, проте підлягає відновленню згодом. В період воєнного стану школою опікуються 10 співробітників, а діти навчаються дистанційно онлайн.

«Меморіалізацію через стритарт можна розглядати як тимчасовий або ситуативний підхід до роботи з пам’яттю. Понівечені споруди на Салтівці, частково закинуті і неживі, потребують нових сенсів. Нанесення графіті я бачу як спосіб вдихнути життя в мовчазні фасади, — каже Віталій Кохан. — Особливо важливий спосіб нанесення цих графіті, а саме — шляхом вибивання плиточок із стінових панелей. Цю техніку я помітив у Харкові 10 років тому, і вона здалася мені особливою. Ця візуальна мова нагадує малюнки у зошиті в клітинку, а також форми візерунків в українській вишивці і ткацтві. По суті, це татуювання на спорудах».

Співзасновниця платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво, кураторка Катерина Семенюк розповідає, що ідея роботи з’явилася ще під час експедицій Лабораторії практик меморіалізації на Північну Салтівку в 2024 році, але з того часу розвинулася і видозмінилася: «Тоді нашою метою разом з митцями й архітекторами був пошук меморіальної мови для Харкова у відповідь на запит жителів. Мешканці Салтівки не хотіли консервувати руйнування, не хотіли жертовних повідомлень, для них перш за все важливе відновлення мікрорайону і збереження життя в місті. Саме з цією думкою ми разом з Віталієм Коханом почали працювати над проєктом, який би не був переобтяжений монументальними формами. Так прийшли до ідеї тимчасової інтервенції, яка вже відгукнулася багатьом».

Побачити роботу можна на території школи №165 за адресою: вул. Метробудівників, 7.

Віталій Кохан народився 1987 року в Сумах. Навчався в Сумському фаховому коледжі мистецтв і культури імені Д.С. Бортнянського та в Харківській державній академії дизайну та мистецтв на відділенні монументального живопису. Постійний учасник та куратор міжнародного лендарт-симпозіуму «Простір прикордоння» у селі Могриця. З 2013 резидент BIRUCHIY contemporary art project. Учасник Міжнародного бієнале молодіжних проєктів NonStopMedia (2014), Фестивалю молодих українських художників (2017), численних персональних та групових виставок. В 2018 став номінантом на здобуття Премії PinchukArtCentre. Працює з медіа скульптури, живопису, графіки, інсталяції, фотографії, відео та лендарту. У фокусі його роботи — питання колективної пам’яті. Брав участь в Лабораторії практик меморіалізаці (2024), конкурсі меморіальних проєктів пам’яті жертв голодоморів в Україні в Мелітополі (2021).