У 2024 році група українських митців, архітекторів, скульпторів і дослідників створила ідеї меморіальних проєктів для Мощуна, де на початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну розгорнулася вирішальна битва за Київ. Робота відбувалася в межах Лабораторії практик меморіалізації — освітньо-дослідницького проєкту, що має на меті винайти нову мову пам’яті про російсько-українську війну.
Спочатку учасники долучилися до теоретичних лекцій і майстерок, вивчаючи міжнародний досвід роботи з колективною пам’яттю. Після цього вони вирушили до Мощуна: обговорили з громадою та місцевою владою чинні плани з благоустрою, оглянули «стихійні» меморіальні знаки, встановлені родинами загиблих, і намагалися відчути унікальну атмосферу соснового лісу, що став форпостом столиці.
Результатом їхніх пошуків стали шість концептуальних проєктів. Вони не є готовими меморіалами, а радше спробою зрозуміти, як на місці тяжких втрат і запеклого спротиву можна зберегти пам’ять про загиблих та не допустити забуття ціни, сплаченої за захист столиці. Адже Мощун був свого роду «брамою Києва», яку українські військові не дозволили відчинити ворогу.
Окрім Мощуна, у межах Лабораторії також розроблялися концепції для Харкова, Одеси та Чернігова.
ПРО КЕЙС
Мощун — невелике село в Гостомельській громаді на північ від Києва, де в березні 2022 року точилися вирішальні бої за столицю. Українські військові зупинили ворога, проте багато захисників загинули, частину полеглих і досі ідентифікують. Сосновий ліс навколо села зберігає сліди укріплень, руйнувань та пошкоджень, що нагадують про масштаб і жорстокість протистояння.
Після звільнення Київщини місце боїв під Мощуном перетворилося на простір численних стихійних меморіальних знаків: дехто встановив хрести, хтось — янголів чи таблички з іменами загиблих. Координаційну роботу з пам’яттю цього місця взяв на себе Благодійний фонд «Бадрі Лолашвілі» — названий на честь загиблого військового і в цивільному житті освітянина. Фонд встановив пам’ятний знак «Янголи Перемоги», а також займається пошуковими роботами, з’ясовує імена полеглих, підтримує зв’язок із родинами, організовує заходи із вшанування та залучає громаду до обговорення майбутнього меморіалу. Водночас Мощун регулярно відвідують дипломатичні й урядові делегації. Тож місцева влада, громада та Фонд прагнуть віднайти цілісне рішення: нині територію розчистили й облаштували, щоб створити повноцінний меморіальний простір для всіх, хто приїде вшанувати оборонців столиці.
КУРАТОРКА КЕЙСУ
Юлія Гнат
співзасновниця та директорка з екосистемних проєктів і розвитку ГО «Музей сучасного мистецтва»
АВТОР(К)И ІДЕЙ
Kinder Album
художниця
Михайло Алексеєнко
художник
Кирило Гузенко
скульптор
Саша Курмаз
художник і фотограф
Софія Мартинюк
дизайнерка
Ілля Новгородов
художник, скульптор
Андрій Пучінін
архітектор
Руслан Савчук
продюсер культурних проєктів
ПРОЄКТИ
KINDER ALBUM
Без назви
«Це про те, як життя несподівано проростає з найтемнішого місця, з вирви від снаряда»
Під час експедиції в Мощун мисткиню вразив сосновий ліс: поміж поранених і обгорілих дерев вона побачила, як наполегливо пробиваються нові паростки сосен. У цьому разючому сусідстві руйнування та зародження життя вона знайшла основу для свого проєкту. Kinder Album пропонує перетворити одну з вирв від снаряда на воронку-фонтан: вода стікатиме по стінах углиб, а в центрі стоятиме скульптура молодої сосни, відтворена за формою шишки, з якої проростають тонкі «свічки» пагонів. Так символи війни та життя поєднуються в одному об’єкті.
Замість традиційної «стіни пам’яті» авторка уявляє курган із вертикально зрізаним боком. На цьому зрізі можна встановити бюсти полеглих воїнів, даючи змогу побачити кожного в об’ємному зображенні. Родичі й друзі можуть залишати тут предмети, що мають персональне значення, наповнюючи пам’ять про загиблих відчуттям присутності.
Важливим елементом концепції стає збільшений дерев’яний компас біля річки Ірпінь, який мисткиня пропонує перетворити на павільйон для публічних подій. Це допоможе відвідувачам краще усвідомити топографію Мощуна і роль води у весняних боях за Київ. Дорога від меморіалу до річки може стати самостійним пішохідним маршрутом, що поєднує лісову зону з місцем, де природа й історія сходяться у спільному просторі відновлення.
МИХАЙЛО АЛЕКСЕЄНКО
Без назви
«Хотілося б піднятися над деревами і побачити, наскільки близько звідси Київ. Тоді стає зрозумілим, чому Мощун називають щитом столиці»
Михайло пропонує вибудувати шлях відвідувача трьома зонами. Спершу — вхідна група з питним фонтаном і великим чорним резервуаром, у якому люди бачать власні відображення, усвідомлюючи: пам’ять бережуть живі, пам’ять — це ми. Потому — невеликий «музейний» простір з VR-матеріалами, які дозволяють побачити Мощун одразу після деокупації та відчути масштаби руйнувань.
Основна ідея проєкту — підняти частину маршруту над кронами сосен у спробі осягнути, як близько звідси Київ і наскільки щільною була оборона. Ця прогулянка над соснами дає змогу зрозуміти роль Мощуна як щита столиці. Ще один важливий акцент — «білі стели» з понищених дерев, на які можна нанести імена загиблих. Так «каркас» зрубаного лісу перетворюється на символічне нагадування про втрати й водночас про життя, яке триває далі.
КИРИЛО ГУЗЕНКО, АНДРІЙ ПУЧІНІН, СОФІЯ МАРТИНЮК
«Форпост Мощун»
«Ми уявили довгу стіну зі сталевих колон, які ворог не зміг прорвати. Кожна колона — окремий захисник»
Вздовж колишньої лінії оборони тягнуться безліч високих колон з кортен-сталі, розміщених настільки щільно, що формується враження непорушного бар’єра. За задумом авторів, ці металеві стовбури символізують воїнів, які обороняли Мощун і не дали ворогу пройти до столиці. Кожна «колона» — це шана одному з бійців або бригадам і підрозділам, що тримали оборону.
Щоб глядач краще відчув топографію боїв, у частині колон є перископи. Якщо крізь верхівки сосен побачити близькість Києва та річки Ірпінь, відчувається, наскільки важливим був цей форпост.
Окремі колони пропонують інтерактивний формат: на екранах можуть відтворюватися відео з архівними матеріалами, інтерв’ю учасників боїв або VR-панорами після звільнення Київщини. Проходячи маршрутом між колонами, відвідувачі взаємодіють із «місцями тиші» та просторами для публічних заходів, а контраст між природним лісом і геометрією металу підсилює враження про незламність оборонців.
САША КУРМАЗ
Без назви
«Свій підхід я називаю екологічним. Тут кожне дерево вже є живим символом битви за Київ»
Саша виходить із того, що сам простір Мощунського лісу вже промовляє про оборону столиці: обгорілі сосни, вирви від вибухів, бліндажі, залишені родинами таблички. Він пропонує мінімальне втручання: уніфікувати пам’ятні знаки й захистити пошкоджені дерева від подальшого руйнування. Якщо сосна знищена повністю, на її місці можна висадити молодий саджанець. Догляд за деревами стане особистим ритуалом вшанування для родин загиблих: доторкнутися до кори, доглядати саджанці й бачити, як вони набираються сили.
У цій логіці не потрібні масштабні споруди чи монументи. Натомість Саша бачить сенс у безпечному маршруті лісом, що дає змогу побачити окопи й бліндажі як вони є, а також відчути особисті історії за кожним деревом із табличкою.
ІЛЛЯ НОВГОРОДОВ
Мощунські ворота (Брама)
«Мені хотілося б передати відчуття, що ці ворота так і не відчинилися для ворога»
У своїй концепції Ілля звертається до образу давніх фортифікаційних споруд, прагнучи створити масивну браму з кількох монолітних блоків. Ключовим елементом стає «засув» — мінімалістичний фонтан, з якого вода стікає по вертикальній поверхні, нагадуючи про річку Ірпінь, яка перегородила агресору шлях до столиці. На цьому засуві він пропонує викарбувати шеврони і назви бригад, що брали участь в обороні.
Іншу частину меморіалу Ілля пропонує вибудувати довкола природних базальтових стовпів, розміщених уздовж пішохідного маршруту. Ці породи утворилися, коли вулканічна лава охолоджувалася і тріскалася, формуючи переважно шестигранні колони темно-сірого або чорного кольору з нерівною, місцями ребристою поверхнею, яка органічно поєднується із сосновим лісом.
Кожен стовп може стати місцем індивідуальної пам’яті, де розміщують імена оборонців. Таким чином монументальні «ворота» фокусують увагу на захисті Києва, а «стежка» з базальтових колон вшановує тих, хто тримав цей рубіж.
РУСЛАН САВЧУК
Без назви
«У центрі — камінь, схожий на серце, а від нього тягнуться тонкі „судини“ до молодих дерев. Це про біль, що народжує життя»
Руслан переносить ідею «болю, що стає поштовхом до відродження» у форму великого каменя-серця, з якого цівкою стікає вода. Вона утворює мережу струмків, що сягають саджанців, висаджених за кількістю загиблих. Цей потік, неначе кровоносна система, живить дерева, символізуючи повернення життєвої сили в спустошений ліс.
Камінь тут — втілення тяжкої втрати, а вода натякає на здатність життя проростати після найстрашнішого. Родини можуть не лише згадувати загиблих, а й буквально «плекати» їхню пам’ять, торкаючись кори і поливаючи дерева. Якщо поглянути згори, мережа струмків утворюватиме візерунок, подібний до людських судин, підкреслюючи ідею єднання між каменем, водою й новими деревами.
ЕТАПИ РОБОТИ
середина березня–травень 2024
освітня частина Лабораторії
квітень 2024
відбір учасників практичної частини Лабораторії
17 травня 2024
дослідницька експедиція до Мощуна
1 червня–10 липня 2024
робота над ідеями, обговорення з кураторкою, допрацювання
20 липня 2024
презентація ідей проєктів
Експедиція до місць пам’яті російсько-української війни, Мощун, 17 травня 2024 року
Фотограф — Дмитро Пруткін
МЕДІА ПРО ПРОЄКТ
ПРО ОРГАНІЗАТОРІВ
Минуле / Майбутнє / Мистецтво (реалізується ГО «Культурні практики») — платформа культури памʼяті, заснована в Одесі в 2019 році. Платформа реалізує комеморативні, дослідницькі та мистецькі проєкти, розробляє стратегії пам’ятання важливих явищ в історії України та проводить дискусійні програми для залучення широкої аудиторії до роботи з минулим.
ГО «Музей сучасного мистецтва» (ГО МСМ) — неприбуткова організація, яка має на меті створити новий тип професійної музейної інституції сучасного мистецтва в Україні, як важливий елемент розвитку екосистеми в сфері мистецтва. Заснована в 2020 році, організація об’єднує та залучає художни_ць, культурних працівни_ць та експерт_ок, які працюють з сучасним мистецтвом в Україні.
Лабораторія практик меморіалізації відбулася за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну» (ФПСУ), який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії, Швеції. За спільної підтримки уряду України та урядів-партнерів Фонд реалізує проєкти, в першу чергу, на деокупованих і прифронтових територіях, спрямовані на посилення стійкості України перед лицем російської агресії. Метою ФПСУ є зміцнення спроможності українського уряду надавати місцевим громадам критично важливу підтримку в співпраці з громадянським суспільством, ЗМІ та приватним сектором.