Ситуаційні клумби: садівничі практики як спосіб мистецької меморіалізації
«Ситуаційні клумби» — мистецький проєкт художниць Даші Чечушкової, Ані Никитюк та Ксенії Щербакової. Це серія акцій із висаджування клумб в різних містах та країнах як актів комеморації та співбуття у досвіді втрат. «Ситуаційні клумби» присвячено львівському художнику Артуру Сніткусу, який у червні 2024-го загинув на російсько-українській війні. Спеціально для платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво Даша Чечушкова розповідає про ініціативу.
Текст: Вікторія Видиборець, Даша Чечушкова
Про проєкт
«Ситуаційні клумби» виникли в межах програми «розсіяне засіяне», започаткованої галереєю «Асортиментна кімната» для художниць та художників, які залишились в Україні та які виїхали через війну, — та хотіли б опрацювати цю різність досвідів через спільні мистецькі роботи чи парні артисттоки. Зимою 2024-2025 проєкт був на стадії розробки, а розсаджування клумб почнеться навесні 2025 року. Планується, що клумби будуть засіюватись як в Україні, так і за кордоном. Ментором проєкту в межах «розсіяного засіяного» був художник Ярослав Футимський.
Я ніколи не думала, що працюватиму з меморіалізацією. Ніколи не пов’язувала свою практику зі спробою подумати про те, якими можуть бути комеморативні практики. Але тема та назва покликали — «Ситуаційні клумби». Для мене було важливо спробувати поговорити про речі, про які ми ще не можемо говорити, які часто викликають конфлікт в соцмережах. Про речі, про які часом неможливо говорити, які кенселять деякі інституції.
Як виявилося, говорити все ще важко — можливо, через те, що війна досі триває, травма відбувається прямо зараз і ми не можемо говорити про неї в минулому. Ця тривка присутність травматизації іноді заважає тверезо дивитися на речі та висловлювати свою думку. Це наче оголений емоційний стан, який не дає взяти безпечну дистанцію, бо ще живеш в загрозі.
Коли я думала про цей проєкт, одразу згадала про Аню Никитюк. Аня казала, що хоче зробити меморіал на честь загиблого на війні митця Артура Сніткуса на місці, де його примусово мобілізували. Ми почали думати, що це може бути, та врешті-решт дійшли до ідеї посадити дерево. Потім ми поступово прийшли до ситуаційних клумб. В процесі роботи до нас приєдналась Ксеня Щербакова (проєкт «Райський рай»). З нас трьох вона була найбільш наближена до садівництва: у 2021 році вона висаджувала клумби в Одесі на колишньому судноремонтному заводі № 2 (СРЗ-2) під час проєкту «Цветочник».
У розмові про ідею висадження одного дерева на честь Артура в нас виникла ідея цілої серії ситуаційних клумб як вшанування пам’яті й про інших людей. Ми як команда присвячуємо цей проєкт Артуру Сніткусу, але ситуаційні клумби будуть присвячені різним втратам — особистим чи колективним — різних людей, яких вони вважатимуть за потрібне вшанувати.
Спочатку процес йшов складно, бо садівництво — це наука та неосяжна царина. Я лише нещодавно навчилася доглядати за домашніми квітами, тож цей мистецький проєкт став абсолютним експериментом на всіх етапах — від концепції до реалізації, яка ще триває. Нам не йдеться про те, щоб створити красиву картинку, де ми купуємо саджанці, садимо їх в землю, естетично фотографуємо та відправляємо світлину в інстаграм «Ситуаційних клумб». Наша основна ідея — зробити справжні клумби. Вони можуть бути та будуть прості у висаджуванні, але сам метод має бути реальним. Його знайшла Аня Никитюк: seeed bombs, або так звані насіннєві бомбочки, які використовуються в партизанському садівництві та нелегальному озелененні індустріальних міст.
Бомбочки можуть містити насіння будь-яких рослин, не інвазивних для вашої місцевості. До прикладу, це можуть бути польові квіти, які виростатимуть природним шляхом. В нашому проєкті ми пропонуватимемо декілька видів висаджування квітів: від простих до найскладніших, від seeed bombs до черенкування чи саджанців. А ще є опція клумби без квітів — тобто без квітучих рослин. Це наче ситуативні вівтарі, які ми можемо бачити в різних дворах, в різних регіонах України, наша автентика. Ситуаційні вівтарі можуть складатися з будь-чого — від створених власними руками керамічних виробів до конструкції зі знайдених природних матеріалів, наприклад, камінчиків чи гілочок.
Обов’язковою умовою долучення до «Ситуаційних клумб» є створення клумби в громадському просторі — з квітами чи без, з рослинами чи без. Головне, аби це не було у вас на подвір’ї чи в приватному секторі. Клумба може бути з анонімною присвятою, а може бути з історією, адже це також спроба зібрати особисті історії втрат. В кінці проєкту ми плануємо створити архів та невеликий (чи великий) зін з різними клумбами. Найголовніша метафора — клумба як пам’ять: нею треба опікуватися, її треба доглядати, засіювати, про неї не треба забувати.
Я дізналася про загибель Артура Сніткуса, коли їхала в Берлін у справах. Пам’ятаю, що я їхала та дивилась на воду в каналі, на людей, що сиділи на траві, і мені стало так щемко красиво — і відтоді в цій красі я стала згадувати Артура. Він ніби почав мені проявлятися всюди в красі простих речей. Артур, напевно, як і багато інших, розсіявся в цій красі, яку треба помічати. До речі, програма «розсіяне засіяне» теж мені про це нагадала — про те, що ми припинили говорити про прості речі, які ми бачимо навколо, які нас радують чи якими ми надихаємось. Все це разом склалося для мене в тезу, що на противагу терору, знищенню, геноциду, треба саджати квіти на пам’ять. Це про красу та про продовження життя на противагу знищенню. Як сказала Аня Никитюк: «Саджати квіти — це думати про майбутнє чи сподіватися на майбутнє, чи знати, що майбутнє буде».