5 парків радянської скульптури, які варто відвідати

Мабуть, найвідоміший музей радянської скульптури просто неба. Тут можна побачити майже кубістичних Маркса й Енгельса, величезні чоботи Сталіна, статую Бели Куна та інших місцевих комуністичних діячів. Доповнюють атмосферу радянські пісні угорською мовою, класичний автомобіль Trabant виробництва НДР і телефонна будка, з якої можна «подзвонити» Леніну, Брежнєву, Хрущову чи Горбачову. І вони навіть щось скажуть вам у відповідь.

Музей пам’ятників соцреалізму — лише частина етнокомплексу «Фрумушика-Нова», але частина вагома. Тут є алея Ленінів, радянські робітниці, Троцький, Горький, багато погрудь, барельєфів і навіть кілька літаків — усього вже 130 експонатів, більшість із яких засновник Олександр Паларієв зібрав ще до початку декомунізації. Увесь комплекс — спроба відродити пам’ять про знищене після Другої світової війни молдавське село з його традиційними хатами, вівчарством, виноробством і землеробством. Спроба вдалася, і щороку Фрумушику відвідують тисячі туристів, незважаючи навіть на складну дорогу.

Дерев’яні доріжки, сторожові вежі, паркани з колючим дротом — цей парк створено, щоб нагадувати про атмосферу таборів ГУЛАГу. В колекції є традиційні пам’ятники вождів і партійних діячів, плакати з пропагандистським мистецтвом, військова техніка й окрема експозиція вузькоколійки. А ще кав’ярня, зоопарк і атракціони для дітей, і все це на площі 30 футбольних полів. Парк викликає суперечки ще з часів відкриття у 2001 році, а деякі надто радикальні ідеї так і не були реалізовано — наприклад, гулагівський поїзд, який мав би перевозити відвідувачів.

У державному заповіднику на Сумщині ви знайдете саме те, що очікуєте: зібрання артефактів з історії українського партизанського руху і особисті речі Семена Ковпака та інших діячів часів Другої світової. Але окрема експозиція просто неба — це Парк радянського періоду. Кого тут тільки немає: Ленін, Сталін, Маркс, Котовський, Щорс, Чапаєв, Кіров, солдат і матір, піонери та піонерки, Маяковський і Гагарін. Таке сусідство — цікавий приклад парку, в якому «офіційні» тирани опиняються поряд із діячами культури просто за ознакою часу.