ДАЛЕКИЙ І БЛИЗЬКИЙ: КРИМ У ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ
Крим — місце відпочинку і приємних спогадів. Але для багатьох людей він також є місцем болю. В 1944 році там прокотилася перша хвиля втрати — насильницьке виселення кримських татар та інших національних меншин. А в 2014-му — друга: анексія півострова Росією. Для українських митців ці дві дати іноді віддзеркалюються одна в одній, а художні «спогади про Крим» стають міркуваннями про майбутнє. Яке місце Крим займає в думках кожного з нас? Розповідаємо про два проєкти і сподіваємося, що вони підштовхнуть дізнатися також про інші художні практики.
НІКІТА КАДАН
КОЖЕН ХОЧЕ ЖИТИ БІЛЯ МОРЯ, 2014
У своєму проєкті «Кожен хоче жити біля моря», створеному в рік анексії Криму, Нікіта Кадан відштовхується від іншої дати — депортації кримських татар у 1944 році.
«Це історія про курортно-санаторну інтернаціональну ідилію радянського Криму та її зворотній бік — депортацію й повернення кримських татар, про новий виток репресій проти них після анексії», — розповідає про серію робіт художник.
За роки радянської влади в Криму з’явилися численні модерністські будівлі, а в 1990-ті в ландшафт почали вписуватись «самобуди» кримських татар, які поверталися на батьківщину. Це дивне сусідство підштовхнуло художника до створення химерних конструкцій. Нікіта Кадан вплітає мальовані геометричні форми у документальні фотографії татарських поселень, збудованих після розвалу СРСР.
Нікіта Кадан, Кожен хоче жити біля моря, 2014
фотографії, гуаш, графіт
http://nikitakadan.com
Малюнки, що відсилають до радянської модерністської архітектури, мали б контрастувати з недобудовами, але вони органічно зливаються з ними та створюють майже футуристичні образи. Не одразу можна зрозуміти, що гуаш та графіт були спеціально накладені художником на фотографії. Вони мов «невидимий, але ганебний шрам» на популярному радянському курорті, з яким у проєкті порівнюється факт депортації.
ЛІЯ ДОСТЛЄВА, ЮЛІЯ ПО
ПЛЯЖ, 2016
В Україні складно знайти людину, яка б, відвідавши Крим, не привезла звідти сувенірний камінчик — носій пам’яті про відпочинок. Та після 2014 року безтурботне катання «на море» залишилося в минулому, і для багатьох такий камінчик став єдиним зв’язком із місцем і підтвердженням досвіду: колись ти справді був там.
Після анексії Криму багато українців втратили не лише зв’язки, але й дім. Для них доторкнутися до каменя — це як торкнутися дому. Художниця Лія Достлєва та фотографиня Юлія По подумали: а якщо зробити пляж із сувенірних кримських камінців? Вони вирішили створити маленький клаптик Криму на виставці «Відновлення пам’яті», і через соцмережі попросили людей поділитися своїми скарбами. Авторки гадали, чи відгукнеться хтось, адже йшлося про невідновлювану пам’ять. А натомість отримали… 28 кілограмів гальки з кримського узбережжя, яку й перетворили на інсталяцію «Пляж».
інсталяція, камені з Криму
Власне, це і є вичерпним описом проєкту: купа каміння. Але в своїй простоті вона сповна висловлює біль втрати. Авторки переконані, що в 2014 році ми втратили щось більше за географічні межі, і це торкнулося всіх, а не лише тих, хто мешкав у Криму. «Роль Криму особлива. Жителі Донецька та Луганська залишилися без домівки, але без Криму залишилися всі», — каже Лія Достлєва, яка сама є колишньою донетчанкою.
Важливий і контекст, в якому було вперше презентовано проєкт. У 2016 році Лія Достлєва та Андрій Достлєв курували виставку «Відновлення пам’яті» у фонді ІЗОЛЯЦІЯ в Києві. Вона об’єднала митців із Криму, Донецької та Луганської областей, які від першої особи говорили про досвід втрати.
Після цього інсталяцію демонстрували в інших країнах, і під час одного з переїздів експозиції частина каміння загубилася: з 28 кілограмів залишилося п’ять. Від проєкту-спогаду залишився спогад, але саме він і є найціннішим для авторок: «Збираючи камінці за допомогою особистих прохань, оголошень та публікацій у соцмережах, ми повторили шлях кримського туриста, який збирає гальку на пляжі, щоб відтворити спільний простір спогадів та фізичну реконструкцію місця, з яким ці спогади пов’язані».
Заголовне фото — Нікіта Кадан, Кожен хоче жити біля моря, 2014, культурний центр Viafarini, Мілан
архівні документи, неон, фотографії, гуаш, графіт
фото — Давіде Тремолада
www.viafarini.org