ДЕРЕВА ПАМ’ЯТІ:
З КОРІННЯ ДО ГІЛЛЯ

Ольга Кісельова працює в галузі науки та медіамистецтва, бере участь у довготривалому проєкті EDEN, який спрямовано на пошук методів комунікації з рослинами та між рослинами. У проєкті «Дерева пам’яті: з коріння до гілля» художниця доповнила свій досвід «прослуховування» голосів дерев комеморативними сенсами: на виставці представлена візуалізація «голосів» дерев із Бабиного Яру. Під час розмови учасники обговорять можливості мистецького напряму Art&Science.

Ольга Кісельова, одна з ключових фігур міжнародного мистецького напряму Art&Science та професорка Університету Сорбонна. В 1995 році вона стала членкинею Вищого інституту візуальних мистецтв при Центрі Помпіду, де заснувала програму теоретико-мистецьких досліджень; Ришард Клющинський, дослідник медіамистецтва, куратор, професор культурології та медіадосліджень Лодзького університету, де також очолює Школу медіа та аудіовізуальної культури і кафедру електронних засобів масової інформації, професор Академії образотворчих мистецтв у Лодзі.

Під час події учасники провели онлайн-тур експозицією, представили та обговорили концепцію виставки й особливості використання інструментів Art&Science в комеморативних проєктах. Після презентації відбулася онлайн-сесія запитань та відповідей.

Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту; Анастасія Євсєєва, керівниця напряму «Візуальне мистецтво» Українського інституту; Оксана Довгополова та Катерина Семенюк, кураторки платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.

Що змушує людину пам’ятати трагічні події? Інколи важко чітко проговорити самим собі, чому ми вважаємо важливим зберігати пам’ять про жахливу подію минулого. Це питання червоною ниткою проходить через книгу Каті Петровської «Мабуть Естер» (нім. Vielleicht Esther) — роман-роздум про природу пам’яті та людські стосунки зі складним минулим. Кураторки Минуле / Майбутнє / Мистецтво не перший рік прислухаються до голосу письменниці, працюючи у власному полі, а тепер вони зустрілися з Катею Петровською, щоб поговорити наживо та зіставити візії пропрацювання минулого.

Катя Петровська, письменниця; Оксана Довгополова та Катерина Семенюк, кураторки платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.

Після Другої світової війни людство зіткнулося з необхідністю осягнути невимовне, зрозуміти, як жити зі знанням про жах і при цьому залишатися людьми. В останні десятиліття мистецтво зробило прорив у підходах до роботи з травматичним досвідом і продемонструвало такий потенціал пропрацювання минулого, якого не має традиційна академічна чи політична оптика.

Міркування про те, як працювати з трагічним минулим, якщо ми не були його свідками, підводить до питання: чи потрібно художнику відтворювати кошмарну реальність, щоб зрозуміти її? Чи варто шукати інші, непрямі підходи, які дозволять зберегти гідність жертв і всіх, хто залучений у мистецьке дослідження? Перед нами постає проблема меж репрезентації.

Українські кураторки пропонують розмову в різних дисциплінарних та географічних просторах між представниками Польщі та України, де жахи ХХ століття залишили помітні сліди. Спільна перспектива уможливлює пошук сучасних способів пропрацювання минулого через призму мистецтва.

Кшиштоф Водичко, художник, професор мистецтва, дизайну та суспільного надбання у Вищій школі дизайну Гарвардського університету; Ришард Клющинський, дослідник медіамистецтва, куратор, професор культурології та медіадосліджень Лодзького університету, де також очолює Школу медіа й аудіовізуальної культури і кафедру електронних засобів масової інформації, професор Академії образотворчих мистецтв у Лодзі; Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, членкиня Memory Studies Association, кураторка проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво; Катерина Філюк, кураторка і арткритикиня, нині — головна кураторка фонду ІЗОЛЯЦІЯ.